АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Туляремія

Туляремія – гостра інфекційна хвороба з природною вогнищевістю, характе-ризується гарячкою, ураженням лімфатичних вузлів, шкіри, мигдаликів, легень, очей та інших органів. Збудник захворювання Francisella tularensis. Туляремійні бактерії в S-формі мають два антигени – О і Vi (капсульний). О-антиген виявляє спорідненість до антигенів бруцел. Розрізняють три підвиди збудника туляремії: голарктичний (для країн північного регіону), неарктичний (американський) і се-редньоазіатський. Резервуаром і джерелом інфекції є різні види диких і домашніх гризунів (ондатри, водяні пацюки, зайці, миші, хом’яки та ін.), а також свійські тварини (свині, вівці, корови). Людина заражується тільки від тварин, від людини до людини збудник не передається.

Зараження відбувається контактно-побутовим шляхом (при контакті з хвори-ми тваринами і їх виділеннями); аліметарним (при вживанні інфікованих продуктів харчування і води); повітряно-пиловим (під час обмолоту зернових, обробки фу-ражу тощо); трансмісивним (через укуси кровосисних комах). Для людини мінімальна інфікуюча доза – одна мікробна клітина.

При проведенні діагностики туляремії використовують бактеріологічний, біо-логічний, серологічний і алергічний методи. Перевагу надають серологічним ре-акціям і алергічним пробам, які можна провести в будь-яких клінічних і мікробі-ологічних лабораторіях. Зараження лабораторних тварин і виділення чистих куль-тур можливе тільки в лабораторіях для діагностики особливо небезпечних інфекцій.

Залежно від клінічної форми туляремії, у хворих беруть такі матеріали для дослідження: слиз із ротоглотки, пунктат бубону, харкотиння, кров, гній із кон’юнк-тиви, вміст пустул і виразок. Досліджують також органи загиблих гризунів, воду, повітря, кровосисних комах, харчові продукти, контаміновані виділеннями тва-рин і гризунів. Взяття матеріалу та його доставка до лабораторії здійснюється при суворому дотриманні правил роботи із збудниками особливо небезпечних інфекцій.

Біологічне і бактеріологічне дослідження. Бактеріологічний метод діагно-стики туляремії має важливу особливість – виділити збудник в перших генераціях безпосередньо від хворого майже ніколи не вдається. Тому досліджуваним матері-

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

алом спочатку заражають гвінейських свинок (краще) або білих мишей, а потім від них виділяють та ідентифікують чисту культуру. Цей метод є самим чутливим для виявлення туляремійних бактерій у будь-якому матеріалі. DLM для цих тва-рин – одна мікробна клітина.

Заражають дві гвінейські свинки або 3-5 білих мишей. Тварини гинуть на 5-14 добу. Якщо вони залишаються живими, їх забивають, роблять розтин; кров, кістковий мозок, емульговані лімфатичні вузли і паренхіматозні органи сіють на згорнуте жовткове середовище Мак-Коя і Чепіна або глюкозо-цистиновий кров’я-ний агар Френсіса. При необхідності до середовищ додають 100 ОД пеніциліну для пригнічення росту сторонньої мікрофлори. Запропоновано також рідке елек-тивне середовище з амінокислотами, вітамінами, мікроелементами. На простих середовищах збудник туляремії не росте. Туляремійні бактерії можна т акож виділи-ти шляхом зараження в жовтковий мішок курячих ембріонів, де їх легко виявити за допомогою методу імунної флуоресценції. Посіви вирощують у термостаті про-тягом 3-5 днів при температурі 37 ^оС. Паралельно з посівами з тих же матеріалів загиблих тварин готують мазки-відбитки й забарвлюють їх за методом Романовсь-кого-Гімзи. Збудники туляремії мають вигляд маленьких (0,2-0,7 мкм) кокоподіб-них або паличкоподібних бактерій. У мазках із органів вони мають ніжну капсулу.

На середовищі Мак-Коя і Чепіна туляремійні бактерії ростуть у вигляді ніжних маленьких колоній, що нагадують крапельки роси. На агарі Френсіса колонії круглі з гладенькою поверхнею, молочного кольору, слизуваті, оточені зеленим ореолом. Рідке середовище мутніє, на дні утворюється слизовий осад.

Типові колонії досліджують мікроскопічно, пересівають у напіврідке елек-тивне середовище в пробірці; культури, що виросли, ідентифікують за морфоло-гічними (дуже дрібні грамнегативні кокобактерії), культуральними ознаками (не ростуть на простих середовищах), біохімічними властивостями (розкладають глю-козу, мальтозу, левульозу, виділяють сірководень, не утворюють індолу) та в ре-акції аглютинації із специфічною аглютинуючою сироваткою. Остання реакція і позитивна біопроба є вирішальними при визначенні збудника туляремії.

Для виділення туляремійних мікробів із води 1 л її попередньо фільтрують через мембранні фільтри або центрифугують. Ресуспензованим осадом із мемб-рани або з дна центрифужної пробірки заражають білих мишей. Змиви з різних об’єктів та харчові продукти досліджують на наявність збудників туляремії також методом біопроби.

Серологічна діагностика. У звичайних клінічних умовах для діагностики туляремії проводять тільки серологічні реакції й алергічну пробу з тулярином. Починаючи з 10-12 дня хвороби ставлять об’ємну реакцію аглютинації, яка за методикою не відрізняється від реакції Райта. У хворого беруть 2-3 мл крові з ліктьової вени або пальця, отримують сироватку, яка повинна бути абсолютно прозорою. Реакцію ставлять із розведеннями сироватки від 1:50 до 1:800, супро-воджуючи її відповідними контролями (табл. 48).

Антигеном в реакції аглютинації служить туляремійний діагностикум, в 1 мл якого міститься 10 млрд мікробних тіл. Перед вживанням його розводять у 10 разів.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань Схема постановки об’ємної реакції аглютинації

231 Таблиця 47

Компоненти, мл

0,85 % розчин хлориду натрію Сироватка хворого, 1:25 Діагностикум туляремійний Розведення сироватки

1

–

0,5

1:50

2

0,5

0,5-

0,5 1:100

Номери пробірок

3 0,5

->

0,5 1:400

6 КС 7 КД

0,5

0,5

-

1:50

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Пробірки струшують і ставлять у термостат на 2 год, потім витримують 18-20 год при кімнатній температурі і аналізують результати. Діагностичне значення має титр 1:100. Така концентрація антитіл настає в кінці 2-го тижня, після чого титр аглютинів наростає у 4-8 разів, в той час як у перехворілих раніше він зали-шається практично незмінним.

Кров’яно-крапельну реакцію аглютинації вживають як прискорений орієн-товний метод діагностики туляремії, особливо при масових обстеженнях. На ре-тельно знежирене скло беруть товсту краплю крові з пальця хворого. До неї дода-ють такий же об’єм дистильованої води, щоб викликати гемоліз. Поряд наносять краплю туляремійного діагностикуму (5 млрд мікробних тіл у 1 мл). Обидві краплі змішують скляною паличкою. При наявності у хворих титру антитіл 1:100 і вище аглютинація на склі наступає негайно, при більш низьких титрах – через 2-3 хв. У всіх хворих із позитивною кров’яно-крапельною пробою ставлять об’ємну реак-цію аглютинації.

Дуже чутливим методом серологічної діагностики туляремії є реакція непря-мої гемаглютинації. Вона ефективна як при ранній, так і при ретроспективній діагностиці, а також для визначення рівня антитіл після вакцинації. Антигеном для РНГА служить туляремійний еритроцитарний діагностикум (консервовані формаліном баранячі еритроцити, сенсибілізовані туляремійним антигеном). Ме-тодика постановки РНГА при туляремії така сама, як і при бруцельозі. Гемаглюти-наційні титри сироваток у хворих досягають 1:1280-1:2560 і вище.

Високочутлива і специфічна непряма реакція імунофлуоресценції. Діагнос-тикум для РІФ є завись вакцинного штаму туляремійних бактерій в концентрації 500 млн/мл. Сироватку розводять від 1:5 до 1:640. Діагностичним титром вважа-ють розведення 1:40 і більше, яке дає яскраве світіння поверхні мікробних клітин. Позитивна РІФ буває також у перехворілих раніше і вакцинованих.

Для ранньої діагностики туляремії використовують також РЗК на холоді. Кров у хворого бе ру т ь в кінці 1-го тижня захворювання, антигеном служить діагностикум.

У природних осередках туляремії для контролю за розвитком епізоотій серед гризунів використовують РНГА та ІФА з метою виялення антигенів у тушках гри-зунів і птахів.

Алергічні проби віднесені до ранніх і високоспецифічних методів діагности-ки туляремії. Вони стають позитивними вже з 3-5-го дня хвороби. Для постановки

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

проб використовують 2 препарати тулярину. Перший містить 500 млн бактерій в 1 мл, другий – 10 млрд. Відповідно використовують внутрішньошкірний метод введення тулярину з меншою концентрацією мікробних тіл і нашкірний – для більш концентрованого препарату.

Для постановки внутрішньошкірної проби 0,1 мл тулярину вводять у шкіру передпліччя. При постановці нашкірної проби на зовнішню поверхню плеча на-носять краплю тулярину і через неї роблять 2 паралельні насічки довжиною 8-10 мм, плоским боком пера втирають препарат в насічки. Реакцію враховують через 24 і 48 год. За позитивну пробу вважають розвиток інфільтрату діаметром 5 мм і більше. Позитивна проба протягом кількох років залишається у перехворілих і вакцинованих осіб.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1068 | Нарушение авторских прав