АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІМУНОПРОФІЛАКТИКА ТА ІМУНОТЕРАПІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Характеристика вакцинних препаратів. Інфекційні хвороби можна попе-редити шляхом активної або пасивної імунізації. Активна імунізація проводиться з допомогою вакцинних препаратів.

Вакцини – препарати, одержані з бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів, їх хімічних компонентів, продуктів життєдіяльності або виготовлені штучним шляхом, які застосовуються для активної імунізації людей і тварин з метою профі-лактики і лікування інфекційних хвороб.

Ус і вакцини за способом одержання й характером антигенів поділяють на живі, вбиті, хімічні, субклітинні, субодиничні, анатоксини, штучні на основі ре-комбінантних ДНК, антиідіотипові. За кількістю антигенів розрізняють моно-, ди-, три-, тетравакцини тощо.

Для забезпечення виробництва нешкідливих, стандартних вакцин існує єди-на система їх випробування і застосування. Вона передбачає: одержання вакцин-ного штаму, виготовлення достатньої кількості препарату, експериментальна пе-ревірка його на стерильність, токсичність, реактогенність, імуногенність на тва-ринах, оцінка ефективності на обмеженому контингенті людей, вивчення ефективності при масовому застосуванні.

Живі вакцини – біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів із пониженою вірулентністю, але вираженими імуногенними властивостями. Вони нездатні в звичайних умовах викликати захворювання, але слабкий інфекційний процес при цьому має місце. То м у живі вакцини, як найбільш ефективні препара-ти для щеплення, індукують довготривалий і напружений поствакцинальний іму-

Розділ 10. Імунопрофілактика та імунотерапія інфекційних захворювань 161

нітет. Досить однократного введення препарату, щоб розвинулась несприйнят-ливість до збудника.

Для виготовлення живих вакцин використовували методи зниження вірулент-ності (атенуацію) бактерій, вірусів, створюючи несприятливі умови культивування.

Серед живих вакцин найбільш широко використовується протитуберкульоз-на вакцина БЦЖ (BCG – Bacterium Calmette, Guerin).

При виготовленні деяких вакцин збудники культивують у курячому ембріоні (рикетсії висипного тифу, віруси грипу, кору, паротиту), вирощують вакцинні штами у культурах тканин (вакцини проти кору, жовтої гарячки, поліомієліту, сказу).

Крім атенуації, живі вакцини можна одержувати шляхом селекції (відбору) з існуючих у природі штамів таких варіантів, які мають найменшу вірулентність (вакцини проти бруцельозу, туляремії, віспи, поліомієліту).

У той же час, незважаючи на високу ефективність, живі вакцини мають ряд недоліків. Їх важко зберігати, стандартизувати, контролювати активність. У лю-дей з імунодефіцитами живі вакцини можуть викликати захворювання.

У даний час знову набуває великого значення метод атенуації. Але докорінно змінились самі принципи атенуації – зниження вірулентності мікроорганізмів. З цією метою використовують генетично модифіковані мікроорганізми (бактерії, віруси). Такі вакцини містять або непатогенні мікроорганізми, які синтезують антигенні детермінанти певного патогенного збудника, або штами патогенних бактерій, у яких вилучені гени патогенності.

Наприклад, створено штам холерного вібріону, у якого вилучено ген, який кодує А1-пептид – відповідальний за синтез ентеротоксину. Ефективність імуні-зації таким штамом висока.

Інший сучасний спосіб одержання атенуйованих вакцин полягає у вилученні з геному патогенних бактерій ділянок генів, які відповідають за незалежні життє-во важливі функції. Вважається, що такі штами будуть мати незначну здатність до розмноження і продукції факторів патогенності. Одержано протисальмонельозну вакцину, у бактерії якої внесені зміни в гени, що кодують синтез ароматичних сполук і метаболізм пуринів.

Сучасні живі атенуйовані вакцини більш ефективні ніж інактивовані чи су-бодиничні.

Інактивовані (вбиті) вакцини. Виготовлення вбитих вакцин складний і відпо-відальний процес. Він розпочинається з підбору вакцинного штаму, який повинен мати виражені вірулентні та імуногенні властивості. Ку л ь т у р у засівають на опти-мальні живильні середовища для одержання значної кількості біомаси бактерій. Після цього готують маточні суспензії, які піддають інактивації. Залежно від її способу, розрізняють гріті вакцини (культуру прогрівають при 56-60 °С протягом 1-2 год); формолові вакцини, спиртові, ацетонові тощо (при дії на мікроби відповідних хімічних речовин). На наступному етапі вакцини стандартизують тобто встановлю-ють певну густоту їх суспензії (1-4 млрд мікробних тіл в 1 мл). Препарати піддають обов’язковій перевірці на стерильність, антигенність, імуногенність, реактогенність тощо. Після цього одержані вакцини розливають в ампули й закупорюють.

Частина ІІ. Імунологія

Із вбитих вакцин використовують лептоспірозну, гонококову, грипозну, пол-іомієлітну Солка, японського та кліщового енцефаліту, антирабічну.

Хімічні вакцини. З метою введення в організм очищених антигенних препа-ратів, вільних від баластних речовин, з бактерій чи вірусів за допомогою хімічних методів або ультразвуку вилучають окремі антигенні компоненти. Вони й склада-ють основу хімічної вакцини. Такі очищені антигени можна концентрувати й ад-сорбувати на різних основах, збільшуючи цим їх імуногенну активність. Такі сор-бовані вакцини створюють в організмі депо препарату, з якого в кровоток посту-пово всмоктуються антигени, що забезпечує тривалу імуностимулюючу дію. До найбільш відомих хімічних вакцин належать черевно-тифозна, пневмококова, менінгококова.

Субклітинні вакцини – вакцини, які містять окремі фрагменти мікробних клітин. Наприклад, до складу пневмококової, менінгококової, проти Haemophilus influenzae вакцин входять капсульні полісахариди цих бактерій; вакцина проти гепатиту В містить поверхневий антиген вірусу.

Субодиничні вакцини – вакцини, які містять лише окремі білки патогенного мікроорганізма. Для їх створення успішно використовується технологія рекомбі-нантних ДНК.

Перевагами таких вакцин є те, що вони містять очищений імуногенний білок, вони безпечні, не здатні викликати захворювання, стабільні. Їх хімічні власти-вості відомі, в їх складі відсутні інші білки і нуклеїнові кислоти, які могли би викликати небажані побічні ефекти в організмі.

Недоліками субодиничних вакцин є те, що очистка специфічного білка кош-тує дорого, а просторова конфігурація виділеного білка може відрізнятись від ви-хідного, що може привести до зміни антигенних властивостей.

На сьогодні створені й пройшли апробацію такі субодиничні вакцини:

Таблиця 30

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 769 | Нарушение авторских прав