АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Дослідження мікрофлори людини

Організм людини населяють понад 500 видів бактерій, біля 50 видів вірусів і понад 20 видів найпростіших. Загальна кількість мікроорганізмів досягає 10¹⁴, що в 10 разів більше, ніж всіх клітин макроорганізму.

Нормальна мікрофлора людського тіла поділяється на дві групи:

1) постійна (резидентна), специфічна для даного біотопу (автохтонна);

2) тимчасова, занесена з інших біотопів хазяїна (алохтонна), або з оточуючо-го середовища (заносна).

В різних ділянках тіла вона неоднакова, оскільки кожний біотоп характери-зується своєрідними умовами для існування мікроорганізмів. Найбільше епідемі-ологічне значення мають представники мікробних угруповань шкіри, верхніх ди-хальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечо-статевих органів. Методи дос-лідження мікрофлори різних біотопів значною мірою відрізняються між собою. Дослідження мікрофлори людини проводять при діагностиці ендогенних інфекцій, дисбактеріозів, бактеріоносійства, у космонавтів, членів екіпажів підводних човнів та полярних експедицій для уникнення бактерійної несумісності.

Мікрофлора шкіри. Найбільш характерними мікробами шкіри є коринебак-терії (Corynebacterium bovis, C.lipophylicum, C.minutissimum, C.pseudodiphthe-riticum, C.xerosis); пропіонібактерії (Propionibacterium acnes, P.avidum, P.freuden-reichii, P.granulatum); стафілококи (Staphylococcus epidermidis, S.saprophyticus, S.capitis, S.cohnii); мікрококи (Micrococcus kristinae, M.luteus, M.varians); сарцини (Sarcina maxima, S.ventriculi); актиноміцети (Actimomyces bolis, A. israelii); гриби (Pityrosporum ovale, P.orbiculare). У окремих осіб зустрічаються дріжджоподібні гриби Candida, Staphylococcus aureus, різні види стрептококів, анаеробні клост-ридії. З епідеміологічної точки зору важливими біотопами є шкіра обличчя, пах-винних ямок, промежини, молочних залоз породіль, місця операційних розрізів.

Матеріал для дослідження із здорової чи патологічно зміненої шкіри найчас-тіше беруть стерильним ватним тампоном (див. змиви з рук). Він дає змогу прове-сти лише якісний аналіз мікрофлори, що вегетує на поверхні шкіри.

Для більш точного дослідження мікрофлори шкіри використовують метод змивів-зскрібок Вільямсона і Клігмана в модифікації С.І. Ситника. За допомогою цього методу можна визначити абсолютне число мікроорганізмів на досліджу-ваній ділянці шкіри. Для цього на поверхню шкіри прикладають і щільно притис-кають стандартний стерильний скляний циліндр із шліфованими краями, площа перерізу якого становить точно 1 см², а висота 5 см. У нього вносять 1 см³ 0,1 % розчину тритону Х-100 в 0,075 М фосфатному буфері рН 7,9. Потім в циліндр опускають стерильний стальний робочий елемент масою 18 г, який має на торці дрібні насічки, які роблять зскрібок епітелію і мікрофлори. Робочий елемент обер-тають руками бе з натиску протягом 1 хв. Змивну рідину відсмоктують стериль-

Роз ді л 5. Екологія мікроорганізмів

ною пастерівською піпеткою в пробірку. В циліндр, ще притиснутий до шкіри, повторно вносять 1 см³ розчину тритону і процедуру змиву повторюють. Обидві змивні рідини змішують і з суміші готують десятикратні розведення (10^-0, 10^-1, 10^-2, 10^-3) в 0,05 % розчині тритону для попередження реагрегації бактерій. По 0,1 см³ нерозведеної, а також розведених проб засівають на селективні живильні середовища (кров’яний агар; ЖСА, фуразолідоно-твіновий агар, середовища Гарро, Ендо, Сабуро, кров’яний агар ВВL для анаеробів (до стандартного середовища ВВL додають 5 % дефібринованої крові барана). Посіви інкубують при 37 °С про-тягом 48-96 год. Підраховують кількість колоній, що виросли, користуючись лу-пою або приладом ПСБ. Результати виражають числом КУО на 1 см² шкіри за формулою:

число КУО = 20 × m × n,

де 20 – постійний коефіцієнт при посіві 0,1 см³ проби, m – число колоній, що виросли, n – розведення (в 10, 100, 1000 разів).

У відповіді для лікаря вказують загальне мікробне обсіменіння досліджува-ної ділянки: високе – понад 10⁶, середнє – 10³-10⁵, низьке – менше 10³ КУО/см²; види виділених мікроорганізмів; стан мікробіоценозу (еубіоз, дисбактеріоз).

Мікрофлора дихальних шляхів. Серед резидентної мікрофлори дихальних шляхів найчастіше знаходять зеленячі, гемолітичні й негемолітичні стрептококи, коринебактерії, нейсерії, стафілококи, мікрококи, пептострептококи, бактероїди. Значно рідше виявляють актиноміцети, мікоплазми, трепонеми, ентеробактерії й гриби роду Candida. Основна маса мікрофлори припадає на долю Streptococcus viri-dans (понад 90 % всіх мікроорганізмів). Біля 10 % людей є носіями Staphylococcus aureus, а серед медпрацівників хірургічних і акушерсько-гінекологічних стаціонарів цей вид виділяють у 40-90 % обстежених осіб. Слизова оболонка трахеї, бронхів, бронхіол і альвеол здорової людини, як правило, не містить мікроорганізмів.

Матеріал для дослідження повинен брати спеціаліст, оскільки правильний забір має вирішальне значення для виявлення епідеміологічно значущих мікро-організмів.

Слиз (секрет) із носа беруть натще або через 2 год після вживання їжі й до початку лікування стерильними ватними тампонами, виготовленими краще з не-гігроскопічної вати. Для кожного носового ходу використовують окремий там-пон. Матеріал із носоглотки беруть спеціальним задньоглотковим тампоном, який вводять через зів або носовий отвір у носоглотку. Матеріал із ротоглотки забира-ють одним тампоном. Спочатку обтирають ним правий мигдалик, потім дужку піднебіння, язичок, ліву дужку й лівий мигдалик. Важливо слідкувати, щоб там-пон не торкався слизової щік і язика. В разі виявлення чітко локалізованого пато-логічного осередку матеріал із нього необхідно взяти окремим тампоном. Зеле-нячі стрептококи частіше виявляють у слині, яку беруть з-під язикової ямки.

При ураженні нижніх дихальних шляхів і легень досліджують харкотиння. Останнім часом широко використовують більш точні аспіраційні методи при брон-хоскопії та пункції трахеї. При бронхоскопії вводять у бронхи 5 см³ 0,85 % розчину

Частина І. Загальна мікробіологія

хлориду натрію, який потім відсмоктують в кількості 2-3 см³. При використанні вказаних методів проводять як якісне, так і кількісне визначення мікрофлори.

Взятий матеріал сіють на кров’яний, сироватковий, жовтково-сольовий та шоколадний агар, середовища Ендо й Сабуро.

Виявлення мікроорганізмів, які не є представниками нормальної мікрофло-ри, або збільшення кількості будь-якого виду автофлори на фоні хвороби, свідчить про їх етіологічну роль при даному захворюванні.

Мікрофлора порожнини рота. Мікрофлора ротової порожнини – дуже склад-ний мікробіоценоз, в якому тісно співіснують аероби й анаероби, грампозитивні й грамнегативні бактерії, гриби, віруси та найпростіші. Найбільш характерними пред-ставниками є ротові стрептококи (Streptococcus salivarius, S.mitis, S.mutans, S.sanguis, S.viridans); анаеробні пептострептококи (Peptostreptococcus anaerobius, P.productus, P.parvulus, P.lanceolatus, P.micro s); стафілококи (Staphylococcus epidermidis, S.sapro -phyticus, S.hominis, S.hyicus); мікрококи (Micrococcus luteus, M.varians); бактероїди (Bacteroides fragilis, B.melaninogenicus, B.gingivalis); спірохети (Treponema denticola, T.macrodentium, T.orale, T.vincentii, Borrelia); нейсерії (Neisseria flava, N.sicca); леп-тотрихії (Leptotrichia buccalis); вейлонели (Veilonella parvula); лактобацили (Lactoba-cillus casei, L.acidophilus); фузобактерії (Fusobacterium nucleatum, F.periodenticum, F.plauti); превотели (Prevotella disiens); кампілобактерії (Сampylobacter sputorum); гриби родів Actinomyces, Candida; мікоплазми (Mycoplasma orale, M.salivarium).

До випадкових, але досить небезпечних представників ротової мікрофлори слід віднести Streptococcus pyogenes, S.viridans, S.pneumoniae, Corynebacterium diphtheriae, Staphylococcus aureus, віруси герпесу, епідемічного паротиту, ВІЛ-інфекції та ін.

Бактеріологічні дослідження вмісту ротової порожнини проводять з метою вивчення етіології патологічних процесів слизової, ясен, зубів, діагностики ряду специфічних захворювань (сифіліс, туберкульоз, ангіна Симановського-Плаута-Венсана, ВІЛ-інфекція), при виготовленні нових матеріалів для протезів та плом-бування зубів. Його треба проводити до початку лікування хіміопрепаратами, до вживання їжі й не раніше, ніж через 4-5 год після місцевого лікування.

Матеріалом для дослідження є полоскальний змив, зубний наліт, біоптати слизової щік і язика, вміст каріозних зубів і гангренозних пульп. Найчастіше його беруть ватним тампоном, яким обтирають слизову щік, ясен, язика, мигдалики. У разі виявлення ясенних карманів чи виразок мазок треба брати ще одним тампо-ном або платиновою петлею, а при ушкодженні зубних каналів – стоматологічним зондом, обгорнутим стерильною ватою або окремими ватними чи паперовими гнотиками. Слину забирають з-під язика. У зв’язку із зростаючим поширенням СНІДу взяття матеріалів для бактеріологічного чи вірусологічного дослідження треба проводити з максимальною обережністю, щоб виключити зараження інших пацієнтів.

При бактеріоскопії мазки забарвлюють за методом Грама або Романовсько-го-Гімзи. Спірохети виявляють у нативних препаратах за допомогою темного поля, фазово-контрастного чи аноптрального мікроскопів.

Роз ді л 5. Екологія мікроорганізмів

Бактеріологічне дослідження проводять шляхом посіву матеріалу на елек-тивні та диференціальні середовища для аеробних і анаеробних мікроорганізмів із врахуванням біологічних особливостей вище вказаних родів і видів бактерій, грибів і найпростіших. Виділені культури ідентифікують за їх морфологічними, культуральними, ферментативними та антигенними властивостями.

Висновок про роль того чи іншого збудника у виникненні карієсу, гінгівіту, пульпіту, парадонтозу та інших патологічних процесів роблять не лише на основі визначення виду, а й щільності його популяції. Частіше всього вказані захворю-вання викликає не один вид, а різноманітні асоціації мікроорганізмів.

Мікрофлора шлунково-кишкового тракту. Стравохід у здорових людей не містить мікроорганізмів, або їх дуже мало (Candida albicans, Actinomyces israelii). У шлунку прижились дріжджі (C.albicans, C.tropicalis); сарцини (S.ventriculi); кам-пілобактерії (Сampylobacter fetus, C.pylori); рідко виявляють лактобацили, стафі-ло- і стрептококи. У тонкому кишечнику знаходять ентерококи (Enterococcus faecalis, E.faecium, E.durans); біфідобактерії (Bifidobacterium bifidum, B.infantis, B.longum); лактобацили; E.coli.

Найбільш численна й різноманітна мікрофлора товстого кишечника. Основ-ну її масу складають анаеробні мікроорганізми: Bifidobacterium spp., Bacteroides spp. На долю цих двох родів припадає 96-99 % всіх мікробів, що населяють товсті кишки. Т у т вегетує значна кількість Escherichia spp., Enterococcus spp., Lactobacillus spp. Залишкову мікрофлору товстого кишечника складають численні види родів Clostridium, Staphylococcus, Proteus, Candida, Enterobacter, Pseudomonas, Veillonella, Peptococcus, Peptostreptococcus, Actinomyces та ін. Всього описано понад 260 видів бактерій. У окремих людей у кишечнику знаходять ентеровіруси, які при пору-шенні опірності організму можуть викликати різноманітні захворювання. В ряді випадків у випорожненнях можна виявити різні види найпростіших.

Стійкі порушення нормальних мікробіоценозів називають дисбактеріозами. При цьому відбуваються зміни самого складу автофлори та кількісного співвідно-шення окремих її представників: значне зменшення видів нормальної мікрофло-ри аж до повного їх зникнення, або появи у великій кількості тих, які в нормі рідко зустрічаються. Це, в основному, стафілококи, грамнегативні палички, дріж-джоподібні гриби Candida та клостридії.

Необхідність досліджувати дисбактеріоз кишечника виникає при довготри-валих проносах, при яких не виділяють патогенних ентеробактерій, після перене-сення кишечних інфекцій із довгим періодом реконвалесценції, тривалої антибіо-тикотерапії, злоякісних пухлинах, перед операціями на органах черевної порож-нини, у недоношених новонароджених та при захворюваннях, що важко піддаються лікуванню (ентероколіти, виразкові коліти, холецистити тощо).

Матеріал із шлунка й тонкої кишки беруть за допомогою спеціальних зондів або капсул, які відкриваються у певному відділі кишечного тракту й закривають-ся після взяття проби. Останнім часом для цієї мети широко використовують гас-трофіброскопи та гастродуоденоскопи, які дозволяють брати на аналіз не лише вміст шлунка чи кишечника, а й біоптати їх слизової оболонки для дослідження

Частина І. Загальна мікробіологія

мукозних бактерій. Матеріал із сигмоподібної та прямої кишок беруть тампоном, трубкою Цімана, колонофіброскопом чи ректороманоскопом.

При діагностиці дисбактеріозу кишечника досліджують кал. Його вносять у заздалегідь зважені флакончики в кількості 0,5-1,0 г без консерванта й доставля-ють до лабораторії не пізніше 2 год після забору. Визначену наважку випорож-нень розводять спеціальним буферним розчином від 10^-1 до 10^-12.

Із розведень 10^-3-10^-6 по 0,1 см³ сіють на середовища ЖСА (для виявлення стафілококів), кров’яний агар (для ентерококів і виявлення гемолітичних форм), Сабуро (для грибів), Вільсона-Блера (для клостридій).

Із розведень 10^-5-10^-8 по 0,1 см³ сіють на середовище Ендо (для ентеробак-терій), МРС-2 і МРС-4 (для лактобактерій), а з розведень 10^-7-10^-10 по 1,0 см³ засі-вають на середовище Блаурока, яке розливають високим стовпчиком (для біфідо-бактерій), та спеціальні середовища для бактероїдів.

Для виявлення патогенних ентеробактерій нативний рідкий кал, або з розве-день 10^-1, бактеріологічною петлею сіють на середовища Ендо, Плоскирєва та вісмут-сульфіт агар. По 1-2 см³ із розведення 10^-1 сіють на середовища збагачення (Мюллера, селенітовий чи магнієвий бульйон). Склад і методика виготовлення всіх живильних середовищ приводиться в інструкції для діагностики дисбак-теріозів.

Посіви для вирощування факультативно-анаеробних бактерій інкубують при 37 °С протягом 24-48 г о д, біфідобактерій – 48 год, анаеробів – 4-5 діб в анаеро ста-тах, грибів – 96 год при 28-30 °С.

Після ідентифікації виділених культур проводять розрахунки кількості мікро-організмів тієї чи іншої групи на 1 г випорожнень. Діагностику дисбактеріозу проводять за відхиленням показників кількісного вмісту бактерій різних таксоно-мічних груп від нормальних величин, які представлені в таблиці 10.

Мікрофлора сечостатевих органів. Паренхіма нирок, ниркові мисочки, се-човоди, сечовий міхур, сеча, порожнина матки й маткові труби у здорових людей вільні від мікробів. У зовнішній частині уретри і статевих органів чоловіків і жінок зустрічаються Mycobacterium smegmatis, у невеликій кількості стафілококи, стреп-тококи, пептококи, пептострептококи, коринебактерії, бактероїди, фузобактерії, гриби родів Candida, Torulopsis, Geotrichum.

У піхві здорових жінок переважають молочнокислі бактерії (палички Додер-лайна), дифтероїди та грамнегативні Comma variabile. Значно рідше виявляють стрепто-, стафіло-, пептококи та клостридії. У 15-20 % вагітних жінок зустрічається Streptococcus agalactiae, дуже небезпечний для новонароджених. Присутність грам-негативних бактерій є наслідком фекальної контамінації.

Порцію першої ранкової сечі (3-5 см³) беруть у стерильний посуд, починаю-чи з середини сечовипускання, і не пізніше як через 1 год проводять посів для кількісного визначення мікрофлори або каліброваною платиновою петлею (діа-метр 2 мм) на агар в чашці Петрі, або в склянку ємністю 30 см³, на стінках якої є живильне середовище площею 12,5 см². Середовище обливають мірною кількістю сечі, потім її виливають (метод Нейчева). Після інкубації посівів підраховують

Роз ді л 5. Екологія мікроорганізмів

Таблиця 10

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1353 | Нарушение авторских прав