АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Кандидоз

Кандидоз (кандидомікоз) – опортуністична інфекційна хвороба шкіри, сли-зових оболонок і внутрішніх органів, яку викликають дріжджоподібні гриби роду Candida родини Cryptococcaceaе класу дейтероміцетів. Основним збудником є Candida albicans, значно рідше – C. tropicales, C. krusei, C. guillermondii, C. lusitaniae. Від інших грибів вони відрізняються відсутністю справжнього міце-лію. Часом утворюють псевдоміцелій – подовжені клітини, що об’єднуються в ланцюжки, які можуть мати термінальні хламідоспори.

Кандидоз зустрічається повсюдно, найчастіше як ускладнення після багатьох інфекційних захворювань, при довготривалому нераціональному лікуванні анти-біотиками і антисептиками, які пригнічують нормальну мікрофлору організму, при первинних і вторинних імунодефіцитах. Виділяють чотири основні форми кандидозів:

1. Локальні – ураження шкіри, нігтів, нігтьових валиків, слизових оболонок рота, глотки, вагіни, вульви.

2. Системні – ураження дихальних шляхів, кишечника, сечостатевої та цент-ральної нервової систем.

3. Генералізовані – хронічний гранульоматозний кандидоз, септикопіємія.

4. Вторинні (алергічні) кандидози – на фоні сенсибілізації організму виника-ють нові вогнища запалення, в яких збудник відсутній.

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Мікробіологічна діагностика кандидозів включає мікроскопію патологічно-го матеріалу, виділення чистих культур грибів, проведення серологічних реакцій і постановку алергічних проб. При локальних і системних формах захворювання матеріал для дослідження беруть з уражених ділянок – лусочки шкіри, зскрібки з нігтів, слиз, гній, харкотиння, сечу, жовч, ліквор, випорожнення; при генералізо-ваних – кров, пунктати абсцесів, біопсійний матеріал; від трупів – кров із серця, шматочки паренхіматозних органів.

Мікроскопічне дослідження. Під звичайним світловим, фазово-контрастним або аноптральним мікроскопом вивчають нативні (незабарвлені) препарати чи мазки. Щільний патологічний матеріал (шкірні лусочки, зскрібки з нігтів, некро-тизовані тканини тощо) вносять у краплю 10 % розчину гідроксиду калію або натрію на предметному склі, обережно підігрівають над полум’ям газового паль-ника протягом 1 хв і накривають покривним скельцем. Матеріал рідкої консис-тенції досліджують у суміші спирту з гліцерином і водою у співвідношені 2:1:2, або в розчині Люголю подвійної концентрації в препаратах надавленої краплі без підігрівання. Мікроскопування проводять спочатку за допомогою об’єктиву 8×, а потім 40х. При наявності в досліджуваному матеріалі кандид у нативних препара-тах виявляють круглі або овальні дріжджові клітини, що брунькуються, і псевдо-міцелій (рис. 96).

12 3

Рис. 96. C. albicans: 1 – мазок із матеріалу; 2 – колонії; 3 – псевдоміцелій і хламідоспори (за П.Н. Кашкіним і В.В. Лісіним, 1983).

Гриби кандиди зустрічаються на шкірі, слизових оболонках і у здорових лю-дей, але, як правило, в невеликій кількості. То м у для більш достовірної діагности-ки кандидозу важливе кількісне визначення кандид у досліджуваному матеріалі. Виявлення великої їх кількості в патологічних виділеннях (особливо при значних розведеннях) вказує на можливість кандидозу.

Кращі результати дає дослідження забарвлених препаратів. Висушений тонкий мазок на предметному склі фіксують метиловим спиртом або в суміші Никифоро-ва й забарвлюють метиленовим синім (1-3 хв), генціановим фіолетовим (2-3 хв), фуксином Пфейфера (1-2 хв). Ще краще фарбувати мазки складними методами. При забарвленні за Грамом кандиди мають темно-фіолетовий колір, за Цілем-

Частина V. Мікози

Нільсеном – синій із рожево-жовтуватими включеннями ліпідів, за Романовським-Гімзою – рожево-жовтий із фіолетовими включеннями волютину.

Кандиди можна виявити й при гістологічному дослідженні зрізів із ураже-них тканин, забарвлених за методом Грама-Вейгерта або Шабадаша. При ранніх строках ураження можна застосувати прямий метод флуоресценції при обробці мазків ізотіоціанатом флуоресцеїну, який дає яскраве золотаво-зелене світіння.

Більш надійно діагноз кандидозу встановлюють за допомогою виділення чистої культури C. albicans.

Мікологічне дослідження. Будь-який патологічний матеріал сіють кількісним методом на щільне середовище Сабуро або сусло-агар, а також у глюкозний МПБ. До стерильних середовищ перед посівом добавляють пеніцилін і стрептоміцин для пригнічення росту супутньої бактеріальної флори. Посіви вирощують при температурі 30 °С. При рості більше 1000 типових колоній з розрахунку на 1 г досліджуваного матеріалу роблять висновок, що кандиди є етіологічним агентом захворювання.

Ізольовані колонії C. albicans на агарі Сабуро круглі, білувато-кремові, блис-кучі, гладенькі, з рівними краями, нагадують краплі майонезу. Вони глибоко вро-стають у середовище. Для виявлення псевдоміцелію колонії відсівають у одне з рідких середовищ – глюкозний МПБ, картопляну воду або моркв’яно-рисовий відвар. Спочатку з’являється каламуть або осад, рідше – плівка на поверхні сере-довища. Псевдоміцелій виявляють на 3-5 день або пізніше при мікроскопічному дослідженні надавленої краплі, користуючись об’єктивом 8×.

Диференціально-діагностичні ознаки C. albicans мають важливе значення для ідентифікації, оскільки цей вид є основним збудником кандидозу. На терміналь-них нитках псевдоміцелію C. albicans утворюються хламідоспори – двоконтурні круглі структури діаметром 10-20 мкм, бластоспори з’являються в результаті брунь-кування, розташовуються нерегулярно з обох боків псевдоміцелію.

При культивуванні в сироватці або яєчному білкові при 37 °С через 2-4 год бла-стоспори утворюють характерні “ростові трубки” або RB – фактор. Ті штами, які за такий короткий строк не набувають “ ростових трубок”, як правило, не вірулентні.

Для ідентифікації видів грибів роду Candіda використовують також їх фермен-тативну активність. C. albicans розкладає глюкозу, мальтозу і галактозу до кисло-ти й газу, С. tropicales – розкладає ті ж вуглеводи і додаткову сахарозу, а C. krusei – лише лактозу.

Серологічна діагностика проводиться здебільшого при вісцеральних фор-мах кандидозів. При цьому використовують реакції аглютинації, зв’язування ком-плементу, преципітації, непрямої гемаглютинації, зустрічного імуноелектрофо-резу та метод ІФА з парними сироватками з використанням загальноприйнятих методик. Результати вважають позитивними при наростанні титру відповідних антитіл у 4 і більше разів. Для постановки реакції аглютинації, преципітації та зв’язування комплементу краще використовувати антигени з культур, виділених від даного хворого (автоштами). Для більш надійної серологічної діагностики кандидозу краще використовувати не одну з названих реакцій, а дві-три.

Розділ 16. Лабораторна діагностика окремих мікозів

Біологічна проба використовується при необхідності визначити патогенність і вірулентність C. albicans. Виділену від хворого культуру вводять внутрішньо-венно білим мишам або кроликам. Патогенними визнають ті культури, які в дозі 1 млн клітин викликають загибель мишей протягом п’яти діб, а кроликів – через дев’ять діб.

Шкірні алергічні проби проводять шляхом внутрішньошкірного введення кандида-алергену. В якості алергену можна використовувати полівалентну вакци-ну, що містить 200 млн клітин в 1 мл. Після нагрівання вакцини при 80 °С протя-гом 2-х год її вводять в об’ємі 0,1 мл внутрішньошкірно. Позитивну реакцію (гіпе-ремія, набряк, папула) враховують через 24-48 год. Алергічна проба при кандидо-зах малоспецифічна, оскільки сенсибілізація до грибкових антигенів зустрічається дуже часто й повсюдно.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 727 | Нарушение авторских прав