АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Черевний тиф і паратифи

Черевний тиф і паратифи – гострі інфекційні захворювання, які супроводжу-ються бактеріємією, тривалою постійною гарячкою, ураженням лімфатичних утворів кишечника, вираженою інтоксикацією, мають фекально-оральний механізм передачі. Збудниками черевного тифу є Salmonella typhi (див. вкл., рис. 13), пара-тифу А – S. paratyphi A, паратифу В – S. schottmuelleri, паратифу С – S. paratyphi C. Черевний тиф і паратиф А – типові антропонози, збудники паратифів В і С, окрім людини, можуть ще викликати захворювання тварин і птахів. Всі названі бактерії належать до роду Salmonella, родини Enterobacteriaceaе. Хворі або бактеріоносії виділяють збудників з випорожненнями, сечею і слиною. За клінічною картиною розрізнити черевний тиф і паратифи практично неможливо. Остаточний клінічний діагноз можна встановити лише після виділення та ідентифікації збудника.

Взяття матеріалу для дослідження. Важливе значення для успішного про-ведення лабораторної діагностики черевного тифу і паратифів має правильний і своєчасний забір досліджуваного матеріалу залежно від фази патогенезу і строків черевнотифозного захворювання. Мікробіологічні дослідження при паратифах проводять так само, як і при черевному тифі. Досліджуваний матеріал для виді-лення чистої культури збудника, по можливості, слід брати до початку антибіоти-котерапії. Найчастіше беруть кров, кістковий мозок, дуоденальний вміст (жовч), ексудат із розеол, випорожнення, сечу, гній, спинномозкову рідину, секційний ма-теріал при летальних випадках.

Бактеріологічні методи дослідження. Для ранньої діагностики черевного тифу і паратифів найефективнішим є виділення збудника з крові й кісткового моз-ку, в меншій мірі з жовчі, сечі, випорожнень та інших досліджуваних матеріалів. Висів паличок черевного тифу і паратифів із кров’яного русла чи кісткового моз-ку має абсолютну, 100 % діагностичну цінність.

Метод г емокультури. Ретельно дотримуючись правил асептики, кров хво-рого в кількості 10 мл беруть за допомогою шприца із ліктьової вени в ранні стро-ки (починаючи з перших годин захворювання) й біля ліжка хворого сіють у фла-кон із 100 мл жовчного бульйону або середовища Рапопорт (10 % жовчний буль-йон із 2 % глюкози, 1 % індикатора Андраде; перед стерилізацією в середовище поміщають скляний поплавок для вловлювання газу).

В разі неможливого посіву крові біля ліжка хворого, її доставляють до лабора-торії в пробірці. Сироватку відділяють від згустка і використовують для серологіч-ного дослідження. Згусток ретельно подрібнюють і засівають на ті ж самі середови-ща у співвідношенні 1:10. Таке розведення необхідне для усунення бактерицидних властивостей крові. У більш пізні періоди хвороби при наявності гарячки треба брати 15-20 мл крові й сіяти на 150-200 мл живильного середовища. Жовчні сере-довища є елективними для збудників черевного тифу і паратифів. У маленьких дітей кров для посіву беруть із мочки вуха, п’ятки або пальця і в меншій кількості.

Засіяні флакони інкубують при 37 °С. На другий день вивчають характер рос-ту. При відсутності росту флакони залишають у термостаті до 10 днів, а при

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

підозрінні на L-форми – до 3-4 тижнів. Наступні висіви на диференціальні сере-довища роблять через 48 і 72 год, на 5 та 10 добу.

Сальмонели черевного тифу викликають почервоніння бульйону Рапопорт внаслідок ферментації глюкози до кислоти, а збудники паратифів ще й газу, який нагромаджується у поплавку. Культуру, що виросла у флаконі, висівають на три-цукрове середовище Олькеницького та Ендо (Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфіт-агар). Якщо культура чиста (при мікроскопії грамнегативні палички), далі працю-ють лише з середовищем Олькеницького.

Посіви лише на Ендо (або інші елективні середовища) досліджують у тих випадках, ко л и на агарі Олькеницького виростає не чиста культура, що трапляєть-ся рідко. В такому разі типові ізольовані колонії пересівають на середовище Оль-кеницького (або скошений МПА), отримують чисту культуру й ідентифікують її. Колонії всіх трьох збудників на середовищах Ендо, Левіна і Плоскирєва безбарвні, ніжні, прозорі, на вісмут-сульфітному агарі – чорного кольору.

Метод мієлокультури. У фазі паренхіматозної дифузії збудники черевного тифу і паратифів можна виділити з кісткового мозку. Методика стернальної пункції безпечна для хворого, вона розширила можливості бактеріологічної діагностики цих захворювань. Місце пункції обробляють спиртом, знеболюють новокаїном. Для забору матеріалу використовують голку Біра з рухливою муфтою, що дозво-ляє регулювати глибину проникнення голки. Після проколу за допомогою шприца відсмоктують 0,3-0,5 мл пунктату з грудної кістки і сіють у 5-10 мл жовчного буль-йону або середовища Рапопорт. Виділення чистої мієлокультури проводять так само, як і при посіві крові. Метод мієлокультури дає позитивні результати частіше ніж метод гемокультури. Його особливо рекомендують застосовувати при легких і стертих клінічних формах захворювань.

Метод білікультури. Для бактеріологічного дослідження жовчі проводять дуоденальне зондування. Спочатку через тонкий зонд вводять у дванадцятипалу кишку 30-40 мл 25 % розчину сірчанокислої магнезії. До лабораторії доставляють пробірки з двома або трьома порціями жовчі (А і В, або А, В, С). Кожну з порцій можна сіяти окремо або ж суміш усіх трьох разом у кількості 5-10 мл засівають у флакони з 50-100 мл селенітового бульйону чи середовища Рапопорт. Кислий ду-оденальний вміст, білуватий його відтінок та наявність пластівців роблять матері-ал непридатним для бактеріологічного дослідження. Посіви інкубують при 37 °С протягом 18-20 год, виділяють та ідентифікують чисті культури. Метод заслуго-вує особливої рекомендації для виявлення бактеріоносіїв та встановлення форму-вання стійкого бактеріоносійства у реконвалесцентів.

Метод роз еолокультури використовують у випадках невиразного перебігу хвороби, коли методи гемо- та білікультури не дали позитивних результатів, а на шкірі хворого є типова висипка. Шкіру в місці локалізації розеоли протирають спиртом, гострим скальпелем скарифікують розеолу до появи крапельок лімфи. Стерильною піпеткою на них наносять кілька крапель жовчного бульйону, змішу-ють і швидко втягують суміш у пастерівську піпетку. Посів роблять біля ліжка хворого у 50 мл селенітового або жовчного бульйону. При необхідності доставля-ти матеріал до лабораторії кінець піпетки запаюють на вогні.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань 201

Метод уринокультури застосовують переважно для діагностики бактеріо-носійства у реконвалесцентів. Найчастіше бактерії в сечі виявляють на 3-4 тижні хвороби. Після ретельного туалету зовнішніх статевих органів сечу краще брати за допомогою катетера в стерильний посуд. У лабораторії 30-50 мл сечі центрифу-гують і осад сіють в середовище збагачення (селенітове, Мюллера, Кауфмана), а також на 1-2 чашки з середовищем Ендо (Плоскирєва, вісмут-сульфіт-агар). Виді-лення й ідентифікацію проводять так само, як і при дослідженні інших матеріалів.

Метод копрокультури для діагностики захворювання використовують рідко, оскільки бактерії в фекаліях появляються пізно. Частіше його застосовують для обстеження реконвалесцентів на бактеріоносійство та здорових осіб, які влашто-вуються на роботу і працюють в системі громадського харчування, водопостачан-ня та дитячих закладах. Матеріал у хворих і реконвалесцентів беруть без викори-стання проносного. Здоровим особам за 3-4 год до забору матеріалу дають 30 г магнезіальної солі. Пробу відбирають з рідкої частини фекалій. При патологічних домішках у випорожненнях (слиз, гній, кров) їх включають до взятого матеріалу. Проби фекалій в кількості 5-10 г набирають дерев’яним шпателем у спеціальні стандартні стерильні пластмасові патрони одноразового використання або скляні широкогорлі баночки. На них наклеюють етикетку, де вказують дату забору, прізви-ще та ініціали хворого і мету дослідження. Краще всього посів зробити біля ліжка хворого. При неможливості швидко доставити матеріал до лабораторії, його вно-сять у консервант у співвідношенні 1:3. Найчастіше для цього використовують рідину, що містить 30 % стерильний розчин гліцерину у фосфатному буфері.

У бактеріологічній лабораторії фекалії сіють одночасно двома способами – прямим на елективне середовище (вісмут-сульфіт-агар, Плоскирєва, Ендо, Леві-на) і на одне із середовищ збагачення (селенітове, Мюллера, Кауфмана). Вибір середовищ проводить бактеріолог.

При прямому висіві на відповідне щільне середовище невелику кількість випорожнень розміщують у пептонній воді або у 0,85 % розчині хлориду натрію і залишають на 30 хв для осідання крупних частинок. Із поверхні рідини беруть краплю матеріалу і засівають у чашки з елективним середовищем.

Посів на середовище збагачення (в ньому сальмонели розмножуються краще і швидше, ніж супутня мікрофлора) одночасно з прямим посівом є обов’язковим при дослідженні здорових людей на бактеріоносійство, оскільки вони виділяють невелику кількість бактерій. Однак, у зв’язку з широким вживанням населенням різноманітних антибіотиків, необхідно використовувати середовища збагачення і при посівах випорожнень від хворих, особливо при епідемічних показаннях.

При посіві на середовища збагачення шматочок фекалій емульгують у 10 мл цього ж середовища. Наступний висів із нього на щільне елективне середовище доцільно робити вже через 5-6 год підрощування в термостаті.

Спинномозкову рідину досліджують при наявності менінгеальних і менінго-енцефалітичних синдромів. Посіви гною, ексудату, харкотиння, грудного молока породіль проводять у такому ж порядку, як вище описано. При дослідженні секцій-ного матеріалу сіють кров із серця, шматочки паренхіматозних органів, вміст тон-

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

кого кишечника. В лабораторії матеріал розтирають у ступках із стерильним піском, переводять у рідку фазу і досліджують так само, як і випорожнення.

Дослідження води на виявлення тифозних і паратифозних мікробів прово-дять при розслідуванні водних спалахів захворювань та інших епідеміологічних показаннях. Оскільки збудники у воді знаходяться у невеликій кількості, для їх надійнішого виявлення застосовують методи, які дозволяють концентрувати бак-терії з досліджуваного об’єму води. Найкраще це можна зробити за допомогою мембранних фільтрів. Для цього 2-3 л води пропускають через фільтри № 2 (або № 3). Фільтри з адсорбованими на них бактеріями опускають у селенітовий бульйон або накладають на вісмут-сульфітний агар. Через 8-10 год інкубування в термо-статі роблять висів із селенітового бульйону на одне з диференціальних щільних середовищ з метою отримання ізольованих колоній і наступного виділення чис-тих культур. Із поверхні фільтрів на вісмут- сульфіт-агарі після 24-48 год вирощу-вання в термостаті пересівають колонії чорного кольору на середовище Ольке-ницького й ідентифікують виділені культури.

Якщо виявити збудників черевного тифу і паратифів не вдається, можна дослі-джувати воду на наявність відповідних бактеріофагів. Для цього воду спочатку фільтрують через фільтр і 1-2 мл фільтрату вносять у стерильну чашку Петрі, залива-ють 15 мл розтопленого і охолодженого до 45-50 °С МПА, ретельно переміщують. На поверхню застиглого агару засівають секторами культури збудників черевного тифу і паратифів. Поява негативних колоній свідчить про присутність відповідного фагу.

Ідентифікація чистих культур. Виділені культури ідентифікують за мор-фологічними, культуральними, біохімічними властивостями, антигенною струк-турою та фаголізабельністю. При мікроскопії мазків, забарвлених за Грамом, че-ревнотифозні і паратифозні бактерії мають вигляд паличок червоного кольору із заокругленими кінцями розміром 0,5-0,8 г 1-3 мкм, активно рухливі у висячій чи надавленій краплі.

Ріст у МПБ супроводжується помутнінням. На МПА виростають ніжні, круглі, гладенькі, прозорі або напівпрозорі колонії розміром 2-4 мм. Однак колонії ти-фозних мікробів, що мають V i - антиген, каламутні. У S. paratyphi B колонії грубіші, через кілька днів по периферії колоній утворюється слизовий валик.

На середовищах Ендо, Левіна, Плоскирєва колонії безбарвні, прозорі, часом рожевуваті (Ендо) або злегка голубуваті (Левіна). На вісмут-сульфітному агарі черевнотифозні мікроби утворюють колонії чорного кольору, іноді зі світлим обід-ком. Паратифозні бактерії на цьому середовищі можуть утворювати коричневі або зеленуваті колонії. Після зняття колонії на середовищі залишається чорний слід.

На середовищі Олькеницького тифозна паличка розкладає глюкозу до кисло-ти (жовтіє стовпчик агару), не ферментує лактозу і сахарозу (забарвлення скоше-ної частини не змінюється), виділяє сірководень (почорніння на межі стовпчика і скошеної частини). Паратифозні бактерії ферментують глюкозу до кислоти і газу (пожовтіння та розриви стовпчика агару).

Біохімічні ознаки тифозно-паратифозних мікробів вивчають при посіві на середовища “строкатого” ряду Гісса (табл. 37).

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань 203

Таблиця 37

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1599 | Нарушение авторских прав