АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості морфології інших груп мікроорганізмів

Спірохети. Особлива група грамнегативних звивистих бактерій, що мають вигляд довгих тонких, спірально закручених ниток, дістала загальну назву спіро-хет. Довжина їх коливається в межах 7-50, товщина – 0,3-0,5 мкм. Вони належать до порядку Spirochaetales, до складу якого входять три патогенних для людини роди: Treponema, Borrelia, Leptospira. Між собою вони відрізняють рядом ознак.

Центральною структурою спірохет є цитоплазматичний циліндр, що має по-стійну спіралеподібну форму. Зовні він покритий цитоплазматичною мембраною і клітинною стінкою. Органом руху спірохет є периплазматичний джгутик (джгу-тики), розташований між циліндром і цитоплазматичною мембраною. Спірохети мають різні типи рухів: згинальний, поступальний, обертальний, маятникопо-дібний.

Число і форма дрібних завитків характерні для кожного виду спірохет. Вони формують завитки першого порядку. У трепонем є 8-14 таких завитків, однакових за формою та величиною. Лептоспіри мають 12-18 дуже дрібних первинних за-витків. На їх кінцях є вторинні завитки, які надають їм S- або С- подібної форми і роблять їх схожими на гачок (рис. 10).

Патогенними представниками для людини є Treponema pallidum, яка викли-кає сифіліс, Borrelia recurrentis – збудник епідемічного поворотного тифу, Leptospira interrogans, що спричиняє лептоспіроз.

Методи виявлення спірохет у досліджуваному матеріалі можуть бути різни-ми. При діагностиці сифілісу, бореліозу і лептоспірозу найчастіше використову-ють метод темного поля. На тонких предметних скельцях (1,0-1,2 мм) виготовля-ють з матеріалу надавлену краплю і вміщують на предметний столик. При дослі-дженні використовують темнопольний конденсор. Дуже важливо при цьому досягти точної центровки всіх оптичних систем мікроскопа і встановити освіт-лення за методом Келлера. На верхню лінзу конденсора необхідно нанести крап-лю кедрового масла, уникаючи бульбашок повітря. Значно рідше використовують метод забарвлення за Романовським-Гімзою. При цьому трепонеми фарбуються в рожевий колір, бо-релії – в синьо-фіолетовий, лептоспіри – в блідо-ро-жевий. При серебрінні мазків за методом Морозова спірохети при мікроскопії мають коричнево-чорний колір на жовтому фоні.

Актиноміцети. Це одноклітинні грампози-тивні, прямі або трохи зігнуті, паличкоподібні бак-терії, які раніше вважали грибами через здатність клітин галузитись. Вони часто утворюють нитко-подібні форми довжиною 10-50 мкм. Характерною

особливістю актиноміцетів є здатність утворювати _{Рис. 10. Патогенні спірохети:}
добре виражений міцелій. У одних видів він довгий _{1 – трепонеми; 2 – борелії;}
і рідко розгалужується, у інщих – короткий і з вітви- 3 – лептоспіри.

Частина І. Загальна мікробіологія

стістю і брунькуванням. Паличкоподібні форми схожі за будовою до звичайних бактеріальних клітин, можуть мати цитоплазматичні влкючення. Актиноміцети належать до родин Actinomycetacae, Nocardiaceae і Streptomycetaceae, які охоплю-ють понад 400 видів. Переважна їх більщість є сапрофітами. Вони вільно живуть у грунті, забезпечуючи його родючість і свєрідний запах. Часто зустрічають у воді, повітрі інших об’єктах зовнішнього середовища. Багато з них є продуцентами антибіотиків (тетрациклін, стрептоміцин та ін.).

До патогенних представників відносяться Actinomyces israeliі, A.bovis, A.naeslundii, які викликають у людей актиномікоз, а також Nocardia asteroides, що спричиняє нокардіоз. Окремі представники роду Streptomyces можуть викликати у людини міцетому ступні.

Морфологічне дослідження актиноміцетів можливе як у нативних (нефарбо-ваних) препаратах, так і в мазках, забарвлених за Грамом. У першому випадку гній чи виділення з нориць обробляють 15% розчином КОН, потім відбирають окремі шматочки (пісчинки розміром із макові зерна), кладуть їх між двома пред-метними скельцями й обережно роздавлюють. Отримують два препарати-мазки, які краще мікроскопувати за допомогою фазово-контрасного чи аноптрального-мікроскопа. При цьому актиноміцети розташовуються у вигляді друз (своєрідних скупчень переплетених гіф, які радіально розходяться як промені сонця). Забарв-ленні мазки мікроскопують як звичайно.

Патогенні гриби. Гриби являють собою особливу групу одноклітинних і богатоклітинних еукаріотів (понад 100 тис. видів), які широко розповсюдженні в природі. Біля 400 видів є хвороботворними і спричиняють у людини грибкові хво-роби (мікози).

Клітини більшості грибів маютиь щільну оболонку, до внутрішнього шару якої прилягає цитоплазматична мембрана. В цитоплазмі міститься одне або декілька ядер, вакуолі, мітохондрії, мікросоми, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі, різно-манітні влючення. Молоді клітини мають яйцеподібну форму, зрілі стають цилін-дричними а старі – булаво-, грушо- та веретеноподібними. Основу тіла гриба ста-новлять особливі трубчасті нитки – гіфи, сукупність яких називають міцелієм. У гіфів нижчих грибів починають появлятись перегородки, які є характерною озна-кою у вищих грибів. Кінцеві розгалуження міцелію мають своєрідну форму, за

якою можна диференціювати окре-
мі види. Це органи плодоносіння
грибів, які мають ендо- або екзос-
пори. Прикладом утворення ендос-
пор може бути мукорова пліснява
Mucor mucedo, яка має несептова-
ний міцелій, одноклітинний плодо-
носящий гіф спорангієносець, на
кінці якого знаходисться круглий
_{Рис. 11. Нитчасті гриби:} спорангій, наповнений ендоспора-

1 – Penicillium; 2 – Acnergillus; 3 – Mucor. ми (рис. 11, 3). Ектоспори можна

Розділ 3. Морфологія мікроорганізмів

спостерігати у лійкової плісняви Aspergillus niger, від плодоносящого гіфа якого – конідієносця – немов би відшнуровуються спори (конідії), що розташовуються радіально і нагадують струмені води, які розбризкуються із садової лійки (рис. 11, 2). У китиценосного гриба Penicillium glaucum міцелій і конідієносець багатоклітин-ний, плодоносне тіло нагадує пензлик (рис. 11, 1).

Гіфи міцелію дерматофітів можуть нагадувати роги оленів, канделябри, була-ву, гребінь півня тощо. Будова органів плодоносіння, характер плодових тіл, їх фор-ма, велечина й морфологічні особливості покладені в основу класифікації грибів.

Виділяють нижчі та вищі гриби. До нижчих належать хітридіоміцети, оомі-цети, зигоміцети; до вищих – аскоміцети, базидіоміцети та дейтероміцети. Нижчі гриби, як правило, непатогенні для людини. Однак окремі види мукорової, аспер-гілової та пеніцилової плісняви можуть уражати шкіру, очі, слухові проходи, ле-гені, шлунково-кишковий тракт.

Велике значення в медичній практиці мають гриби роду Candida. вони часто є представниками нормальної мікрофлори людини. Але при нераціональному засто-суванні антибіотиків, імунодефіцитах та авітамінозах здатні викликати серйозні захворювання – кандидомікози. Ще більшого значення в грибковій патології лю-дини набула група недосконалих грибів-дейтероміцетів. Вони можуть викликати епідермофітію, мікроспорію, трихофітію, фавус та ін.

Однак гриби мають і велике корисне значення. Їх використовують у харчовій, парфюмерній, хімічній промисловості. Із окремих видів таких родів як Penicillium і Cephalosporium виготовляють антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини).

Мікроскопічне дослідження грибів проводять як у нативному (незабарвле-ному) стані, так і за допомогою різних методів фарбування. Частинку подрібнено-го досліджуваного матеріалу наносять на предметне скло, добавляють одну краплю 30 % розчину КОН, злегка підігрівають над полум’ям пальника до появи білого обідка по периферії краплі. Після цього препарат накривають покрівним скель-цем і мікроскопують за допомогою сухих об’єктивів при опущеному конденсорі і звуженій діафрагмі. Ще краще досліджувати нативні препарати під фазово-кон-трастним або аноптральним мікроскопом.

При дослідженні грибів у забарвленому стані після дії розчину лугу мазок промивають водою, висушують, фіксують і забарвлюють метиленовим синім або фуксином.

Рикетсії. До групи рикетсій належать унікальні мікроорганізми, в яких по-єднані морфологічні властивості бактерій і біологічні властивості вірусів. З пер-шими їх єднає типова будова клітин, а з вірусами – облігатний внутрішньоклітин-ний паразитизм.

Рикетсії мають типову для грамнегативних бактерій клітинну стінку, цито-плазматичну мембрану, ядерний апарат, не обмежений від цитоплазми будь-якою оболонкою. Вони не утворюють спор і капсул. За Здродовським розрізняють 4 морфологічних типи рикетсій (рис. 12):

1 – дрібні овоїдні кокоподібні клітини розміром біля 0,5 мкм, часто утворю-ють диплоформи у вигляді гантель;

Частина І. Загальна мікробіологія

2 – паличкоподібні двозернисті форми (1-1,5 мкм), у яких зерна розташовані на полюсах і з’єднані слабо забарвленою цитоплазмою;

3 – бацилярні видовжені або зігнуті двозер-нисті форми (3-4 мкм), інколи мають по 4 зерна, також розташованих на полюсах клітини;

3 – ниткоподібні багатозернисті клітини (20-40 мкм), у яких може бути багато зерен.

Відповідно до класифікації Бергі всі рикетсії об’єднані в порядок Rickettsiales. Більшість із них непатогенні для людини. Вони паразитують в орга-нізмі членистоногих. Хвороботворні представни-ки входять до трьох родів: Rickettsia, Rochalima, Coxiella. Окремі види з них можуть викликати у людини такі рикетсіози як висипний тиф, марсельська лихоманка, лихоманка Цуцу-гамуші, Ку -гарячка та ін. Збудниками цих захворювань відповідно є Rickettsia prowazekii, R. typhi, R. tsutsugamushi, Coxiella burnetii. Велику роль у передачі та розповсюдженні рикетсіозів відіграють різні крово сосні комахи (воші, бл охи, кліщі). Морфологію рикетсій вивчають під світловим мікроскопом у препаратах за-барвлених за Романовським-Гімзою, де вони набувають рожево-червоного кольо-ру. Дуже зручний і простий спосіб їх забарвлення за Здродовським: тонкий зафік-сований мазок фарбують розведеним карболовим фуксином (10-15 крапель на 10 мл дистильованої води) протягом 5 хв, потім злегка знебарвлюють препарат 0,01% соляною кислотою і додатково 30 сек фарбують метиленовим синім. Рикетсії ста-ють рубіново-червоними, цитоплазма клітин макроорганізму голубою, а ядра – синіми.

Хламідії. До патогенних бактерій роду Chlamidia віднесені грамнегативні нерухомі мікроорганізми, що не утворюють спор і капсул. Вони є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, не ростуть на штучних середовищах. Протя-гом свого життєвого циклу хламідії проходять три стадії:

1) дрібні елементарні тільця розміром 0,2-0,5 мкм, які мають компактний нуклеоїд і тришарову ригідну оболонку;

2) крупні ретикулярні тільця (0,8-1,5 мкм) сферичної форми з фібрилярним нуклеоїдом і тонкою клітинною стінкою;

3) проміжні тільця, що являють собою перехідні морфологічні форми між елементарними і ретикулярними тільцями.

Елементарні тільця є інфекційною, а ретикулярні – вегетативною формою цих бактерій.

Окремі види хламідій (Chlamidia trachomatis, C. psittaci) викликають у людини трахому, орнітоз, паховий лімфогрануломатоз, уретрити, ко н ’юнктивіти, поліарт-рити, менінгоенцефаліти та інші захворювання.

Для мікроскопічного дослідження хламідій в інфікованих клітинах і тканинах організму виготовлені мазки забарвлюють за методом Романовського-Гімзи. Тільця

Розділ 3. Морфологія мікроорганізмів

хламідій фарбуються в голубий або фіолетовий колір. Їх можна виявити і в натив-них препаратах (надавлена крапля) за допомогою фазово-контрастної мікроскопії.

Мікоплазми. Патогенні мікоплазми представляють собою групу унікальних дрібних поліморфних мікроорганізмів, які не мають ригідної клітинної стінки. Вони виглядають як сферичні або овоїдні тільця діаметром 0,1-0,2 мкм, або як кулясті форми розміром до 1,5 мкм. Рідше зустічаються нитковидні клітини дов-жиною до 100-150 мкм, які здатні галузитись.

Клітини мікоплазм не мають типової для бактерій оболонки. Вони оточені лише тришаровою цитоплазматичною мембраною. У деяких із них зовнішній шар мембрани значно товстіший і нагадує капсулу. У цитоплазмі містяться нуклеоїд, рибосоми, кільцеподібні мембрани, які зв’язані з ядерним апаратом. Спор і джгу-тиків не утворюють, грамнегативні.

Мікоплазми часто знаходяться в грунті, стічних водах, паразитують в організмі багатьох видів тварин. У людини вони спричинюють пневмонії, бронхіоліти, ангі-ни, уретрити, простатити, артрити, ендокардити тощо. Найчастіше захворювання викликають Micoplasma pneumoniae, M. hominis, Ureaplasma urealyticum.

Морфологію мікоплазм досліджують у живому стані в препаратах надавле-ної краплі під фазово-контрастним мікроскопом або за допомогою електронної мікроскопії ультратонких зрізів їх клітин. При вивченні мікоплазм у забарвлених мазках краще користуватись методом Романовського-Гімзи.

Патогенні найпростіші. Протисти, або найпростіші, – це високоорганізовані одноклітинні еукаріотичні організми тваринного походження. Вони належать до типу Protozoa і, відповідно, класів саркодових, джгутикових, споровиків та інфузорій.

Будова їх складніша за бактерійну клітину. Їх розміри коливаються від 2 до 150 мкм. Вони мають чітко уособлене ядро або декілька ядер з типовою двокон-турною оболонкою (каріолемою), пронизаною порами. В цитоплазмі багатьох найпростіших розрізняють дві частини – більш щільну гомогенну ектоплазму і більш рідку внутрішню ендоплазму. Досить часто самий поверхневий шар екто-плазми становиться ще більш ущільненим і утворює периферійну плівку, або пе-лікулу, яка являє собою особливий вид міцної еластичної мембрани, що надає клітині постійної форми і виконує захисну функцію. Окрім того у деяких видів є парні фібрили і мінеральний скелет.

Цитоплазма найпростіших містить велику кількість життєво важливих струк-тур: ендоплазматичний ретикулюм, мітохондрії, пластинчастий комплекс (аппа-рат Гольджі), лізосоми, рибосоми, різноманітні вакуолі.

Багато видів найпростіших здатні активно рухатись. У одних форм рух здійс-нюється за рахунок псевдоподій (амеби), у інших за допомогою джгутиків або війок.

Найпростіші мають складні цикли розвитку. Вони здатні розмножуватись про-стим (безстатевим) і множинним поділом або іх поєднанням (плазмодії малярії).

При несприятливих умовах деякі види (амеби, лямблії, балантидії) переста-ють живитися, втрачають органелли, покриваються товстою оболонкою і пере-творюються в цисти, що є своєрідною захисною реакцією. Саме цисти відіграють велику роль у розповсюдженні протозойних захворювань.

Частина І. Загальна мікробіологія

Найпростіші широко розповсюдженні в природі. Більшість з них не патогенні для людини. Однак деякі представники мають високі інфекційні властивості і можуть викликати амебіаз, трипаносомоз, лейшманіоз, урогенітальний та кишко-вий трихомоноз, малярію, балантідіаз. Всі ці захворювання характеризуються три-валим і важким перебігом, ураженням числених органів і систем.

Мікроскопічне дослідження найпростіших направлене на виявлення їх у на-тивних і забарвлених препаратах-мазках. Найчастіше для фарбування останніх використовують методи Романовського – Гімзи, Лейшмана, Гейденгайна. В крові паразитів виявляють шляхом виготовлення й забарвлення товстої краплі і тонких мазків (плазмодії малярії, трипаносоми, рідше – лейшманії). У фекаліях, дуоде-нальному вмісті, мазках із статевих органів виявляють амеби, балантидії, лямблії, трихомонади. Детальніше методи виявлення найпростіших та лабораторна діаг-ностика протозойних захворювань викладені у 18 розділі.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 2070 | Нарушение авторских прав