АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Бруцельоз

Бруцельоз – хронічна або гостро-хронічна зоонозна інфекційна хвороба з рецидивним довготривалим перебігом, ундулюючою гарячкою, переважним ура-женням опорно-рухових органів, нервової та сечостатевої системи. Збудниками його є декілька видів бактерій, об’єднаних у рід Brucella: B.melitensis, B.abortus, B.suis, B.ovis, B.сanis, B.neotomae.

Із всіх видів найбільш патогенною для людини є B.melitensis. Вона викликає 95-97 % всіх випадків бруцельозу, на долю B.abortus припадає 1-3 %, ще рідше за-хворювання викликає B.suis (менше 1 %). Пізніше від баранів, хворих на епідиди-міт, виділили B.ovis, від чагарникових щурів – B.neotomae, від гончих собак – B.canis.

Брецели мають добре виражені антигенні властивості. Вони містять поверх-невий V i - антиген і видоспецифічні соматичні А і М, кількісне співвідношення яких неоднакове у різних видів. У B.melitensis переважає М-антиген, у B.abortus і B.suis – антиген А. Для ідентифікації бруцел використовують монорецепторні сироватки.

Основними носіями бруцел є кози, вівці (B.melitensis), велика рогата хвороба (B.abortus), свині (B.suis) і північні олені (B.rangiferis). Від хворих тварин збудник виділяється з молоком, сечею, випорожненнями і особливо з навколоплідними водами під час окотів і отелів. Людина заражується від тварин контактно-побуто-вим шляхом або через сире молоко і молочні продукти. Захворювання носить про-фесійний характер. Найчастіше хворіють пастухи, доярки, ветеринарні працівни-ки, скотарі.

Лабораторну діагностику бруцельозу проводять за допомогою бактеріологіч-них і серологічних досліджень, біологічної та алергічної проб, а також методу ДНК/ДНК гібридизації.

Матеріалом для дослідження може бути кров, кістковий мозок, фекалії, жовч, сеча, ліквор, харкотиння, пунктат лімфатичних вузлів, у тварин – викидні, навко-лоплідні води, а також молоко і молочні продукти.

У зв’язку з частими лабораторними зараженнями бруцельозом виділення чистих культур і зараження гвінейських свинок дозволяють проводити лише у

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань 233

спеціальних режимних відділах санепідемстанції. Серологічні дослідження ви-конують у звичайних бактеріологічних лабораторіях.

Бактеріологічне дослідження. Для виділення гемокультури з ліктьової вени беруть 10-20 мл крові й порівно засівають у два флакони з печінковим, сироватко-вим декстрозним бульйоном або МПБ із глюкозою, гліцерином і антифаговою сироваткою для пригнічення бруцельозного бактеріофагу. Один флакон інкубу-ють у звичайних аеробних умовах, другий – в атмосфері 10 % CО₂ (для росту B.abortus). Особливістю бруцел є дуже повільний ріст на середовищах при виді-ленні від хворих, тому посіви слід витримувати в термостаті до 4-5 тижнів, робля-чи висіви на елективні агари кожні 4-5 днів. Найкращим середовищем для виро-щування бруцел є сироватковий декстрозний агар (МПА, 5 % сироватки, 1 % дек-стрози). Для прискорення дослідження посіви крові проводять у два прямокутних флакони за методом Кастанєди. Флакони містять, крім бульйону, ще й шар агару на одній або обох стінках. Починаючи з 4-го дня після посіву, флакони періодично похитують для того, щоб зросити бульйоном поверхню агару. У випадку позитив-ного результату на агарі виростають колонії бруцел, які відсівають на елективні середовища й проводять ідентифікацію. Якщо протягом місяця колонії не рос-туть, роблять висів із бульйону на щільне середовище.

Отримання гемокультури є одним із основних методів бактеріологічної діаг-ностики бруцельозу у людей. Якщо хворобу викликає B. melitensis, гемокультура висівається у 65-90 % випадків, при зараженні B. abortus – у 5-15 %. Інколи гемо-культура виростає вже з перших днів гарячки.

Хороші результати в гострій і хронічній стадіях хвороби дають посіви пунк-татів кісткового мозку. Мієлокультуру вдається виділити в 2 рази частіше, ніж гемо-культуру. Кілька крапель аспірату кісткового мозку засівають у дві пробірки з тим же середовищем. Сечу для виділення уринокультури і жовч для виділення білікуль-тури, а також молоко спочатку центрифугують. Із осаду або вершків роблять висів по 0,1-0,2 мл на чашки з агаром “Д”, (або печінковим), до якого додають генціано-вий фіолетовий у розведенні 1:200 тис. для затримання росту супутньої мікрофлори.

Дуже ефективні посіви матеріалу в жовток курячих жирових (незаплідне-них) яєць або в жовтковий мішок курячого ембріону. Кров хворого або аспірат кісткового мозку розводять бульйоном 1:3 і по 0,1-0,2 мл інокулюють у декілька яєць. Заражені яйця інкубують при 37 ^оС 5 днів і по 0,5 мл їх вмісту висівають на рідкі й щільні середовища. Ріст бруцел спостерігається вже через 2-3 дні.

Якщо посівний матеріал (фекалії, сеча, харкотиння, гній тощо) контамінові сторонніми мікробами, його спочатку центрифугують, осад розводять генціано-вим фіолетовим у 3-5 разів і по 0,2 мл вносять у яйця чи ембріони з наступним висівом на елективний агар.

Колонії бруцел на агарі дрібні (0,1-0,5 мм), круглі, опуклі, гомогенні з перла-мутровим відтінком. Бруцели можуть утворювати як S-, так і R-форми колоній (особливо B. ovis, B. suis і B. canis). Із помутнілого бульйону і типових колоній виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і відсівають на скошений агар для виділення чистої культури.

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Ідентифікація культур проводиться за морфологічними, культуральними, біо-хімічними властивостями і на основі реакції аглютинації видовими і монорецеп-торними сироватками. Тепер є надійні тести для диференціації основних видів і біоварів бруцел (табл. 49).

Таблиця 49

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 602 | Нарушение авторских прав