АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Шкала оцінки резистентності мікобактерій до лікарських засобів

Біологічний метод діагностики туберкульозу – зараження гвінейських сви-нок – є найчутливішим. Інфікуюча доза збудника для цих тварин складає всього декілька бактерійних клітин. Досліджуваний матеріал обробляють 2 % розчином сірчаної кислоти протягом 20 хв, включаючи центрифугування. Потім осад тричі відмивають 0,85 % розчином хлориду натрію і емульгують його в 1-2 мл ізотоніч-ного розчину. Емульгований осад вводять підшкірно в пахвинній ділянці двом гвінейським свинкам масою 250-300 г з негативною пробою Манту. При малій кількості матеріалу його вводять у черевну порожнину або паранхіму яєчка. Та-кий спосіб зараження підвищує чутливість біопроби, особливо в тих випадках,

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

коли в матеріалі містяться маловірулентні палички туберкульозу, стійкі до ізоніа-зиду та інших хіміопрепаратів.

Через 2-3 тижні заражених тварин зважують, визначають розміри збільше-них лімфатичних вузлів і ставлять пробу Манту, яку повторюють через 6 тижнів. Місцеві патологічні зміни, зменшення маси тіла дають підставу для розтину гвінейських свинок і дослідження їх внутрішніх органів. При негативних резуль-татах тварин умертвляють через 3-4 міс, гістологічно досліджують паренхіматозні органи і роблять посіви на елективні середовища.

Гвінейських свинок використовують і для виявлення L-форм мікобактерій туберкульозу. В таких випадках потрібно зробити декілька послідовних заражень, оскільки L-форми мають меншу вірулентність і викликають у тварин доброякіс-ний перебіг туберкульозу, який при реверсії L-форм може перейти в генералізова-ний процес.

Останнім часом все ширше використовують біопробу на білих мишах, зара-жаючи їх інтрацеребрально. Постановка біологічних проб на лабораторних тва-ринах – це своєрідний “золотий стандарт” при діагностиці туберкульозу.

Серологічна діагностика. Для виявлення протитуберкульозних антитіл спо-чатку були запропоновані реакції аглютинації, преципітації та зв’язування комп-лементу. Тепер їх використовують рідко. Натомість стали широко практикувати реакцію непрямої гемаглютинації. Як антиген у ній використовують сенсибілізо-вані еритроцити барана або людини О-групи. Їх навантажують екстрактом із ту-беркульозних бактерій або очищеним туберкуліном. До 1 мл осаду еритроцитів додають 20 мл екстракту мікобактерій, витримують при 37 °С протягом 2-ох год і відмивають центрифугуванням для видалення надлишку антигену. Перед поста-новкою РНГА сироватку хворого виснажують еритроцитарною масою для усу-нення неспецифічного реагування. Потім сироватку розводять від 1:2 до 1:272. Діагностичним титром вважають розведення 1:8. При туберкульозі РНГА буває позитивною у 70-90 % випадків.

Хороші результати дає також імуноферментний аналіз, імуноблотинг і реакція агрегат-гемаглютинації для визначення циркулюючих імунних комплексів. Ще точ-нішим є радіоімунний метод, але через високу вартість діагностикумів і відсутність радіометричної апаратури він рідко використовується в лікувальних закладах.

Для вдосконалення серологічної діагностики туберкульозу важливо налаго-дити випуск моноклональних антитіл до різних антигенів мікобактерій. З їх допо-могою можна було б виявляти специфічні епітопи бактерій, а також відповідні їм антитіла. Виявлення таких антитіл буде мати важливе діагностичне значення.

Алергічний метод. Туберкулінова внутрішньошкірна проба Манту є специ-фічним діагностичним тестом. Його використовують для визначення інфікованості населення туберкульозом, масового обстеження на туберкульоз дітей і підлітків, відбору осіб, яким потрібно проводити ревакцинацію, перевіряти її ефективність, а також із метою діагностики туберкульозу та визначення активності процесу. Для постановки проби використовують туберкулін. У 1890 р. Роберт Кох запропону-вав перший препарат, так званий старий туберкулін Коха (Alttuberkulin Koch або

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань 279

АТ К). Його виготовляють із суміші культур мікобактерій людського й бичачого типів, вирощених у гліцериновому бульйоні протягом 5-6 тижнів. Культуру стери-лізують текучою парою 30 хв, випарюють при 70 °С до 1/10первинного об’єму, фільтрують через бактерійний фільтр і розливають в ампули. Туберкулін Коха містить ряд баластних речовин і важко піддається стандартизації. Починаючи з 1934 р., для постановки алергічних проб Зейберт запропонував високоочищений препарат туберкуліну, який назвали РРD-S (Purified protein derivative – Seibert). Через 5 років М.А. Ліннікова виготовила очищений туберкулін під назвою ППД-Л. Його дозують у туберкулінових одиницях (ТО). 1 ТО вміщує 0,00006 мг сухого препарату. Випускають ППД-Л у двох формах: сухий очищений туберкулін по 50000 ТО в ампулі і ППД-Л у стандартному розведенні в ампулах по 3 мл. У 0,1 мл розчину міститься одна доза (2 ТО).

Препарат вводять внутрішньошкірно однограмовим туберкуліновим шпри-цом в об’ємі 0,1 мл у середній третині передпліччя. Перед ін’єкцією шкіру проти-рають 70 % етиловим спиртом. Тонку голку зрізом вверх вводять у поверхневий шар шкіри під кутом 15° до її поверхні.

Результати алергічної проби оцінюють через 72 год за такою схемою: нега-тивна проба – повна відсутність папули; сумнівна – папула розміром 2-4 мм або лише гіперемія будь-якого розміру; позитивна – папула діаметром 5 мм і більше; гіперергічна – у дітей і підлітків папула діаметром 17 мм і більше, у дорослих – 21 мм і більше.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 615 | Нарушение авторских прав